“Якби я була директоркою…”

 

Наше суспільство сформувало цілі інституції, які намагаються врегулювати стосунки сім’я-дитина-школа. Чомусь, власне, мами мало впливають на те, якою має бути школа, хоча всі погоджуються з думкою, що вони краще за інших знають, що ліпше для їх дітей.

Ми поговорили з мамами дітей різного віку зі Львова та Києва. Запропонували їм пофантазувати, якою мала би бути та ідеальна школа, якій з легкою душею можна довірити свою дитину, та якими вони мріють побачити власних дітей після закінчення навчання.

У своїх розмовах ми намагалися дійти до спільного знаменника та зрозуміти їх сумніви та бажання. Ось що з цього вийшло:

 

«Я зараз навіть не згадаю, як виглядає формула спирту, 5 способів розв’язування тригонометричних рівнянь та яка дата захоплення Риму варварами. Чому б поруч із цим не викладати щось більш придатне для життя? Я б навчала дітей сортувати сміття, читати склад продуктів харчування 🙂 Навіть надавати першу медичну допомогу в наших школах вчать більше «для галочки», а це дуже важливо!

У моїй школі не було б оцінок за малювання та співи. Молодші школярі менше зубритимуть, більшість уроків проводитимуть на свіжому повітрі. Для старшокласників влаштовувалися б зустрічі із представниками різних професій, щоб по закінченню школи, вони мали уявлення про реальне професійне життя.

Я хочу, щоб мої діти не боялись пробувати себе в різних сферах, не поспішали з вибором спеціальності, мали час і можливості на саморозвиток і подорожі.»

Онисія з синами Святославом та Орестом, Київ   

_______________________________________________

 

«Ми багато у чому не дооцінюємо своїх дітей. Іноді їм достатньо просто показати, як знаходити та аналізувати інформацію, а не просто вимагати заучування дат та формул. Наприклад, на уроках історії важливо пояснити, що існує кілька поглядів на минулі та сучасні події, а від школярів очікувати спроб сформувати власну думку.

Мене непокоїть, що після школи діти виходять нашпиговані інформацією, але абсолютно не визначені, що їм цікаво, бо не звикли приймати рішення. Вони не знають нічого про відносини між людьми, та про те, як витрачати та заробляти гроші. Я б ввела обов’язкову роботу зі шкільними психологами у вигляді ігор, гуртків, індивідуальних консультацій, тощо.»

Ірина та Кирило, Львів   

_______________________________________________

 

«Якби я була директоркою, то зробила б все можливе, щоб це була школа радості для дітей, школа спокою для батьків та школа творчості для вчителів.

Мені здається, що такі предмети, як „Основи здоров’я“, „Я у світі“ збільшують навантаження на дитину. Цей матеріал має логічно вплітатись в зміст інших предметів — природознавства, фізкультури, історії т.і. Мені не подобається велика кількість учнів (32 та більше) в класах. В таких умовах діти та вчителі більше втомлюються. В моїй школі викладали б професіонали, які, насамперед, люблять дітей та здатні їх вмотивовувати.»

Оксана з сім’єю, Хмельницький   

_______________________________________________

 

«Якби я була директоркою, то ​це була б школа для вільних людей, де дітей би мучив лише вибір​: вивчати сьогодні підводний світ в океанаріуму чи екосистему в Карпатах? Мене дратує, що у сучасній шкільній системі багато неточностей, дітей готують до вчорашнього дня. Наприклад, дитина знайомиться із законом всесвітнього тяжіння в 1 рік, а вчить його аж в 12. Натомість в 7, коли хочеться бути активним, її садять за парту та змушують малювати карлючки, в яких немає нагальної потреби, проте гарантовано псується зір та осанка.

​Мені б хотілося, щоб моя донька вже через 12 років зібрала валізу і поїхала пізнавати світ, а згодом знайшла справу, яка б приносила їй ​задоволення та забезпечувала матеріально.»

Катерина та донечка Марина, Київ  

_______________________________________________

 

«В моїй школі такі предмети, як музика, малювання, фіз-ра, праця — проводили б лише в музеях, на стадіонах, на вулиці, в театрах.

Велику увагу я б приділяла роботі психолога у школі. Один психолог на 1300 дітей, що працює кілька годин на тиждень, — недостатньо. Дітям дуже важливо розуміти для чого навчатися, як дружити і любити, не боятися провалів та поважати себе і тих, хто поруч.

В школі має бути здорова атмосфера, де поважають людську гідність; де розвивають, а не готують до ЗНО. Від батьків не вимагають гроші на ремонт, а вчителі не збирають гроші на ксерокс, папір чи крейду.

Я б хотіла, щоб мої діти не боялися жити, а вірили в себе, постійно вчилися, читали, подорожували, любили себе, свою сім’ю та країну. »

Іванна та Іван, Діана, Олесь, Львів  

_______________________________________________

 

Практично всі жінки, з якими ми поспілкувались, підкреслили важливість мати змогу самостійно обирати шкільний предмет, інтерактивних уроків на свіжому повітрі, роботи шкільних психологів.

А головне, що на питання: «якою ви бачите свою дитину (дітей) через 10-15 років», ніхто із жінок не відповів: «я хочу, щоб моя дитина вступила до університету, продовжила рід, заробляла гроші».

Сучасні мами прагнуть, щоб їх діти були просто щасливими, любили себе, багато подорожували та жили у гармонії із світом.

Навряд ці розмови так просто змінять освітню систему в нашій країні, але після них починаєш вірити у можливість світлого майбутнього.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *